КЛАС УТІК З УРОКУ
- Крок 1. Стабілізація психологічного стану
- Крок 2. Педагогічне аналізування
- Крок 3. З’ясування справжньої причини
- Крок 4. Нормалізація ситуації
- Реакція вчителя, від якого втекли
- Зустріч учителя-предметника із класним керівником
- Наступного дня
- “Якби я був учителем і зайшов у пустий клас, то я б…”;
- “На місці класного керівника я б…”;
- “Якби моя дитина втекла з уроку…”;
- “Коли я йшов зі школи, то подумав про…”;
- “У цій ситуації я пригадую…”
Наступного дня слід присвятити спілкуванню з дітьми перший урок. Для цього необхідно “відпросити” їх у вчителя предметника під пристойним приводом. Доцільно, наприклад, помінятися із цим педагогом уроками, адже практично завжди класний керівник викладає якусь дисципліну у своєму класі.
Розмову з учнями не можна перетворювати на “розбір польотів”. Це швидше думки вголос, монолог здивованого класного керівника, який не вірить, що його вихованці здатні на такий божевільний вчинок. А чому божевільний? Тому, що вони пішли, не подумавши. Точніше, подумавши, але не про те. Не подумавши, що було б із учителем, якби на вулиці з кимось із них сталося нещастя…І цю фразу обов’язково слід прикріпити відповідною статтею Статуту школи, Законодавства про працю, Карного Кодексу.
Добре діє прийом, що можна назвати так: “Дитина, я тебе розумію”. Він полягає в тому, що класний керівник починає розповідати учням, якими зазвичай є причини втікання класів з уроків. І чудова погода за вікном, і конфлікт із учителем, і страх перед контрольною… І що він, класний керівник, чудово розуміє: якщо з’являються такі причини, то за партою всидіти справді складно.
З реакції дітей ви відразу здогадаєтеся про справжню причину втечі! Деякі вихованці завмруть, деякі почнуть переглядатися, інші не витримають і щось скажуть вголос. Необхідно помічати найменші зміни в настрої дітей і відразу на це реагувати, долучаючи їх до розмови.
Зазначимо: ця розповідь обов’язково повинна ілюструватися замальовками з досвіду спілкування з попередніми вихованцями (“А от одного разу…”) і містити фрази, що стосуються тривоги педагога, батьків і незмінно – санкції щодо покарання – ні, не вихованців, а безвинного класного керівника!
Після цього доцільно … погратися! Це може бути ділова гра. Наприклад, розігріймо ситуацію “Учень підбурює клас піти з уроку”. Тільки будьте уважними, не призначте “підбурювача” дійсного винуватця! Потім, залежно від розвитку подій, розігрують такі ситуації: “Учитель заходить до класу”, “Класний керівник доповідає завучеві про те, що сталося”. Добре було б провести дискусію (“А чи нам це було потрібно?”), “мозковий штурм” (“Що б сталося, якби цього не сталося?”). Трохи згодом (тижня зо два після події) доречним буде диспут – “Утеча з уроку на знак протесту (на природу; від контрольної): за і проти”.
Необхідно надати учням можливість відчути себе в ролі батька, учителя-предметника, класного керівника, адміністратора. Ці ролі вони можуть виконувати послідовно або, відповідно до обраної класним керівником фрми взаємодії, спробувати себе в якійсь одній ролі.
Необхідно, щоб діти почали говорити самі!
Завершити розмову слід за допомогою методики “Незавершене речення”. Учням можна запропонувати продовжити (у письмовій формі) такі фрази:
По-перше, учні не спілкуватимуться між собою певний час, отже, дещо охолонуть, заспокояться після обговорення. По-друге, замисляться. Саме такий внутрішній стан вони мають “понести” на перерву й інші уроки.
І обов’язково попередьте вчителя-предметника, щоб він не розпитував вихованців про те, що сталося, і вів свій урок як завжди.
Залежно від проблем згодом слід запланувати серію індивідуальних бесід із дітьми.
ЗНИК ЖУРНАЛ